1. Те що зараз відбувається – не перший конфлікт у М’янмі? Чи є основна причина всіх подібних сутичок та в чому вона полягає?
Я думаю, що це застаріле несприйняття однієї частини М’янми, тобто саме будіського населення, мусульманського населення. А також не останню роль тут зіграли російські бойовики. Адже російський бізнес доволі присутній у цій країні.
2. В Україні та Росії проходили акції на підтримку жертв геноциду мусульманського населення в М'янмі. Якщо в Україні вона відбулась абсолютно мирно, то в сусідній РФ її намагались декілька разів заборонити. На Вашу думку, чи будуть наслідки для тих, хто вийшов на акцію підтримки в Росії?
З початку війни України з Росією, я не спілкуюсь ні з ким із країни-агресора, спостерігав за цими подіями в інтернеті. Було дуже дивно, що мусульман не чіпали. Тому що попередні несанкціоновані акції мусульман завершились погано: там були й звинувачення, й штрафи, й затримання. А тут дуже лояльно поставилися до такого. Не думаю, що зараз будуть якісь наслідки, тому що якщо Росія карає – карає одразу. До того ж, деякі джерела вказують на те, що ця акція була спланована Рамзаном Кадировим (Голова Чеченської Республіки), а в Росії небагато хто може піти проти нього.
3. «Права людей порушуються по всьому світові» - це позиція міністерки закордонних справ М'янми Аун Сан Су Чжи. На Вашу думку, як мають зараз реагувати політики в цій ситуації?
Дуже цинічна позиція, особливо дивно чути це від лауреату Нобелівської премії. Людина, яка бореться за мир точно не має так казати. Якщо говорити про світових політиків – реакція є, але вона квола та не впевнена, людей мало цікавить, що відбувається в країнах «третього світу».
З іншого боку, не можу не відмітити дуже активну позицію Туреччини в цьому питанні. Сам Ердоган і ціла низка міністрів висловлюється й робить реальні дієві кроки для допомоги народу рохінджа. Вони закликали й Бангладеш, щоб вона відкрила кордон для біженців, були розмови з керівництвом М’янми. Навіть Індонезія, яка знаходиться не так близько до країни, де наразі триває конфлікт, допомогає і зараз прикордонники на воді дозволяють біженцям пропливти до Індонезії.
4. Це дивно, коли політиків інших країн піклуються про репресованих більше, ніж політики тієї країни, де відбуваються чистки.
Ви знаєте, мені здається це – питання совісті. Зараз дуже мало політиків, які не ігнорують свій голос совісті. Це факт, Туреччина – є лідером у країнах мусульманського типу. Але Туреччина не може діяти постійно рішуче, адже сучасний світ є дуже збалансованим. Це тільки Росія може дозволити собі ввести війська, окупувати півострів і розв’язати війну. Інші країни намагаються діяти за міжнародним правом, зберігати законність своїх дій. Деякі питають, от чому Ердоган не введе війська, щоб допомогти народу в М’янмі? Але за якими міжнародними правилами? Вимагати більшого тут просто нерозумно.
5. Щось подібне зараз (не настільки криваве), відбувається з кримськими татарами в Криму, як боротись із цим?
На відміну від М’янми, кримські татари ні в чому не винні. З їхнього боку не було злочинів або загрожування комусь. Народ карається за те, що просто не згоден із абсолютно незаконної окупації. Якщо був спротив на Північному Кавказі, наприклад, то це був озброєний спротив і Росія це виправдовувала тим, що бореться з бандитами. У випадку з кримськими татарами, РФ стикнулась із дивовижною історією – коли народ виключно словом та позицією, за методами Ґанді (Магатма Ґанді – індійський державний і політичний діяч, який сформулював філософію ненасилля, що вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін), бореться з незаконною владою. Вони раніше думали які підпорядкувати чеченський народ, тепер вони думають, як приборкати кримськотатарський народ. І якщо не виходить поставити до стойла, вони будуть знищувати мову, культуру, вони робитимуть це нав’язливо. Росія взагалі не вміє робити щось лагідно, вони якщо починають, то щоб аж кістки тріщали. Тому єдина порада – триматися разом, максимально скупчено.
Слухати повну версію інтерв’ю можна тут.
Всі випуски програми «Наші Люди» знайдете за посиланням.